Іван Куровський: чумний забудовник Києва

В останні роки обличчя Києва було жахливо спотворене потворними каркасно-панельний-пластиковими новобудовами, що виростають з лисин історичній частині міста. А за габаритними вежами елітних висоток вже не видно блиску куполів Софійського собору та Лаврської дзвіниці, які століттями були символами міста. Але невгамовні забудовники накшалт Івана Куровського, на яких немає ніякої управи в силу їх безмежних зв’язків, не тільки псують зовнішній вигляд української столиці, але й створюють серйозну загрозу здоров’ю і життя її жителів.

Будівництво на кістках
Скандальна історія довкола спроб забудови частини території Центральної клінічної лікарні Києва (Олександрівської, колишньої Жовтневої) триває вже майже 14 років, і нагадує пролог то до фільму жахів, то до фільму-катастрофи. Це залежить від того, що саме там можуть відрити робочі фірми ТОВ «Житло-Буд», якщо продовжать роботи на місці старого поховання позаминулого століття: просто старі людські кістки, або ж ще живі спори сибірської виразки і бацили бубонної чуми.

10 липня 2003 року Київрада, під тиском тодішнього столичного міського голови Олександра Омельченка прийняла рішення про виведення ділянки площею 0,45 га за адресою Шовковична 39-1а з користування Центральної клінічної лікарні та передачі її в міський фонд житлової забудови. А через рік, 7 липня 2004 року, цю ділянку було віддано в оренду ТОВ «житло-Буд» для реалізації проекту 17-поверхового житлового будинку. Зроблено це було в обхід всіх норм закону, що забороняє відторгнення ділянок територій від охоронної зони пам’яток архітектури і заборону на них будь-якого будівництва. Крім того, що також обурило киян, ця територія перебувала у власності міської громади ще з моменту спорудження лікарні (1874 року), вона була викуплена їхніми прадідами саме для того, щоб ніхто не міг тіснити першу народну лікарню Києва. Так що вже з 2004 року на захист цієї ділянки від забудови почали виходити небайдужі кияни, проти яких кидали то міліцію, то «тітушок».

Протести посилилися в 2007 році, коли на ділянці почалися земляні роботи: було створено громадський комітет, до складу якого увійшов академік Вадим Березовський. Власник фірми-забудовника Іван Куровський парирував їхні вимоги несподіваною заявою про те, що за протестами стоять шахраї, які нібито хотіли отримати «на халяву» цілих два поверхи квартир у майбутньому житловому будинку. Але на початку 2008 року на бік протестуючих став міський голова Леонід Черновецький, який наказав зупинити будівництво і навіть ледь не позбавив «Жил-Буд» дозволів на роботу в Києві. Втім, така зворушлива турбота Черновецького пояснювалася лише тим, що він лобіював інтереси власних фірм-забудовників (у тому числі скандальної «Еліта-Центр»). Потім сталася криза, а в 2009 році Куровському «за зраду» вирішила помститися Юлія Тимошенко, яка ініціювала перевірки, в ході яких будівництво будинку на цій ділянці (схил пагорба) було визнано небезпечним через сповзання ґрунту. А в 2010 році прокуратура Києва домоглася визнання договору оренди цієї ділянки недійсним. Однак «Жил-Буд» пішов по судах, і домігся протилежного. Тоді противники забудови почали акцентувати на загрозі виникнення епідемії, оскільки саме на місці будівництва може бути старе поховання померлих від чуми і сибірської виразки. Куровський назвав ці заяви інсинуаціями, та запросив комісію санепідемстанції, яка взяла кілька проб ґрунту – і нічого в них не знайшла.

Нарешті, в березні 2013 року Вищий адміністративний суд визнав право на ділянку за «Житло-Буд» і дозволив продовжити будівельні роботи. І тут Куровський несподівано заявив, що не буде продовжувати будівництво. Більш того, в тому ж році депутати Іван Куровський та Олег Ляшко зареєстрували законопроект про мораторій на закриття лікарень – демонструючи цим свою нібито турботу про здоров’я українців. Але проходить кілька місяців, і фірма «Житло-Буд» знову продовжила метушню на даній ділянці — тобто Куровський фактично збрехав киянам.

В результаті цього багаторічного перетягування каната, ділянка фактично відчужена, огороджена, на ній підготовлено майданчик, проте ніякого будинку так і не побудували, а права володіння на злощасні півгектара зависли в повітрі – вже ніхто не може визначити, чиї вони за законом. Однак, як зауважив SKELET-info, нещодавно на майданчику знову почали щось бурити, і це знову стривожила киян, які не на жарт бояться інфекційного «привіту» з минулого.

Виконроб-оліграх

Іван Іванович Куровський народився 28 червня 1951 року в селі Скаржниці Хмельницького району Вінницької області. Відразу після закінчення середньої школи він помчав до Києва і вступив до Інженерно-будівельного інституту. З 1973 по 1991 рік Куровський працював на радянських промислових будовах, починав виконробом і закінчує головним інженером: будував «Хловинил» в Калуші-завод порошкової металургії в Броварах, «Прометей» в Борисполі та «Точмаш» в Переяслав-Хмельницькому. Але в 90-х в Україні заводи будувати перестали, зате ще більше посилився попит на хороше житло у Києві. І Куровський у 1993-му створив ТОВ «Інвестиційно-будівельну компанію», яка стала основою для його майбутнього «Житло-Буд».

Що ж, в таланті будівничого Куровського сумніватися не доводилося, але виникали два питання: звідки він взяв інвестиції для створення будівельної компанії, і хто чинив йому заступництво в отриманні перших замовлень і ділянок? Ця сторінка біографії Куровського покрита мороком таємниці, у SKELET-info є тільки припущення: в той час в столичному будівельному бізнесі «рулили» Олександр Омельченко і брати Суркіси, і пройти повз них приїжджому новачку було неможливо. Враховуючи гарні відносини Куровського і Омельченко в період мерства останнього (1996-2006), можна припустити, що саме Сан Санич і допоміг піднятися івану Івановичу.

Проте варто зауважити, що більшість головних проектів Куровського в Києві почалися в 2003 році. По-перше, це вищезгаданий 17-поверховий будинок на території Олександрівської лікарні, який так і не побудували. По-друге, це елітний будинок на Паторжинського, 14, в якому непогано уживаються квартира Ріната Ахметова і офіс Віктора Ющенка. По-третє, це найпомітніша київська «знаменитість»: 48-поверховий будинок на Кловському узвозі, 7-а, найвищий (163 метри) на сьогодні житловий будинок в Україні, який затьмарює собою вид на Лавру. А ще це наступні проекти:
Вул. Ірининська, 5-7, договір №245/405 від 30.01.2003
Пер. Михайлівський, 22, 24/9, договір №245/405 від 30.01.2003
Вул. Круглоуниверситетска, 3-5, договір №411/571 від 24.04.2003
Вул. Некрасовська, 4, договір №638-17/798 від 10.07.2003
Вул. Стрітенська, 8, договір №638-8/798 від 10.07.2003
Вул. Тургенєвська, 28а–30а, договір №19/179 від 26.09.2002

Окремо варто згадати забудову за адресою вулиця Олеся Гончара, 17-23, де з розмахом було розпочато зведення житлового комплексу «Fresco Sofia». Причому підрядником було зареєстровано навіть не «Житло-Буд» Куровського, а його більш стару фірму «Інвестиційно-будівельна компанія». Ділянку для будівництво в цьому історичному районі Києва (фактично на території архітектурного заповідника «Софія Київська») Куровський отримав від Омельченко в липні 2004 року. А громадські протести проти будівництва почалися в 2007, коли там вирили величезний котлован. Протистояння за цю ділянку було одне з найбільш напружених: спочатку до обурених мешканців району засилали агресивних «тітушок», потім було влаштовано липове громадське зібрання (на яке прийшли невідомі особи кримінальної зовнішності, які залякували людей), де проголосували за схвалення будівництва. Але протести тривали ще багато років. А в березні 2011 року був убитий суддя Шевченківського районного суду Сергій Зубков, який раніше виніс два рішення не на користь Івана Куровського: відхилив право «Інвестиційно-будівельної компанії» на забудову цієї ділянки, і відмовився стягнути з протестувальників компенсацію в 560 тисяч гривень за нібито збитки, понесені забудовником у результаті блокування будівництва.

Взагалі, більшість проектів (виконаних або недобудов) Куровського, договори за якими укладалися в 2003 році, згодом оскаржували або як містять грубі порушення інженерного характеру, або як незаконні унаслідок порушень при відведенні землі. А що доводилося перенести киянам, які жили поруч з цими будівництвами!

Схоже, що в період 2002-2004 р.  Куровський і Омельченка «каламутили» якісь схеми — а враховуючи, що буквально в один рік «Житло-Буд» взявся відразу за десяток великих будівельних проектів, то в цих схемах крутилися колосальні гроші! Але чиї, — ось у чому питання, відповідь на яке ретельно приховувалася Куровським. Відомо лише, що ці гроші протікали через ТОВ «Фінансова компанія «житло-Буд», і витрачалися не тільки за призначенням: у це ж час Куровський вкладав кошти в аграрний і готельний бізнес (АП «Агропрогрес», ТОВ «Карпатський капітал»), придбав собі Бобровицький хлібозавод та ресторан «Ділові зустрічі».

Колгосп імені Куровського

Про те, як саме Іван Куровський вкладав гроші в українське сільське господарство, красномовно розповідає скандальна історія довкола ТОВ «Лосинівка-АГРО», що є дочірньою фірмою куровського «Агропрогресса». Отже, кілька років тому в селі Лосинівка Ніжинського району Чернігівської області з’явився «інвестор» — представник «Агропрогресса» Кушніренко, який почав спокушати селян віддати фірмі в оренду їхні земельні паї. Але от невдача: з 2002 року селяни вже віддали свої землю, а також майно колишнього радгоспу в оренду підприємству від Аграрної академії наук, причому за них це зробив сам сільрада. Але щедрі обіцянки і великі обіцянки зробили свою справу, і в травні 2009-го в Лосинівка стався свій міні-Майдан, в ході якого селяни домоглися розірвання договору з Аграрною академією та забрали свої паї – з тим, щоб здати їх в ТОВ «Лосинівка-АГРО».

Иван Куровский: чумной застройщик Киева
Всього вдалося залучити 343 паї, які були оформлені як внески співзасновників «Лосинівка-АГРО», і за них у вигляді дивідендів» виплачували 9% від одержуваної з землі прибутку. Проте минув рік, і виплати знизилися до 5%, а коли селяни почали ставити питання, то Кушніренко показав їм рішення ради правління» – мовляв, так змушує економічна ситуація! Селянам платили всього по 1300 гривень на місяць.

І це був тільки початок афери. Незабаром з’ясувалося, що Кушніренко проводив маніпуляції з договорами пайовиків (оригіналами і копіями), з сертифікатами на землю, не ставлячи до відома жителів Лосиновки – які є взагалі-то пайовиками. Потім почалися підробки документів — і в розпорядженні Кушніренко з’явилися липові договори про передачу «Лосинівка-АРГО» в безкоштовну оренду майна колишнього Лосинівського агропідприємства: п’яти комбайнів, п’ять тракторів з посівними комплексами, дюжину вантажних автомобілів, молочної ферми з 450 коровами, комплекси обробки і зберігання зерна. Тобто, по суті, наївних селян просто обікрали! А коли вони почали ввічливо шукати правди, то Кушніренко посилав їх розбиратися до київських юристів «Агропрогресса» — а ті ліпили відмазки. «Прикро, що Іван Іванович сидить у Києві і не бачить того, що творять місцеві керівники», — писали в місцеві газети простодушні лосинівці, які вірять, що пан Куровський людина хороша, але просто не знає про неподобства своїх керівників. Свята простота!

Іван Куровський був у курсі подій, але бачив їх по-своєму. Як раз в цей час він готував «Агропрогрес» до продажу, та був зацікавлений в максимальному збільшенні його вартості, у тому числі за рахунок орендованого і присвоєного майна. У 2012 році «Агропрогрес», разом з усіма дочірніми фірмами, що був переоформлений на кіпрську компанію «Bluerace» (Куровського), а вже потім вона була продана кіпрської компанії «Unigrain Holding» — що належить молочному олігарху Олександру Петрову («Клуб Сиру», «Індустріальна молочна компанія»). Думається, що лосинівські корови, за доїння яких селянам не платили ні копійки, дуже сподобалися Петрову! І хто знає, скільки ще таких створених обманом підприємств типу «Лосинівка-АРГО» входило в «Агропрогрес» Куровського!

У пошуках «даху»
З приходом в крісло міського голови Леоніда Черновецького будівельний бізнес Куровського в Києві почав відчувати деякі труднощі, які вилилися у 2008 році у війну між ними. Куровський змушений був шукати замовлення за межами Києва. Але на щастя для Куровського, в 2006 році він був обраний народним депутатом за списком БЮТ (№65). А на виборах 2007-го був обраний теж за списком БЮТ і теж під номером 65!

Ні, політикою Іван Іванович анітрохи не цікавився, він просто купив собі місце у виборчому списку, як і багато інших олігархів. А гроші в нього були: у 2007 році стан Куровського оцінювали в 175 мільйонів доларів. У стінах Верховної Ради у Куровського було три турботи: знайти захист від Черновецького, знайти замовників і фінансистів свого бізнесу, а з початком кризи 2008 року знайти бюджетні асигнування для своєї будівельної компанії, закликаючи державу не кидати в біді забудовників, та пошкодувати громадян, які внесли передоплату за квартири.

Проте вже в 2009-му Іван Куровський почав все частіше спілкуватися з колегами з Партії Регіонів, за що і був звинувачений у зраді Юлією Тимошенко, наживши в її обличчі злопам’ятного ворога. А в 2010 році Куровський і зовсім приєднався до нової коаліції, за що він був вигнаний з лав БЮТ як «тушка» 1 лютого 2011 року. Але саме з цього моменту удача повернулася до нього обличчям, і він почав вигравати більшість судів — що дозволило йому зберегти за собою практично всі проекти, раніше опротестовані прокуратурою як порушують закони.

На виборах 2012 року Куровський не купував собі місце у списку Партії Регіонів, а обирався від неї в 206 мажоритарному окрузі в Ніжині – охмурили обіцянками довірливих селян, в тому числі і в Лосинівці. Взагалі, у власному піарі Іван Куровський не знає ні пристойності, ні кордонів. Так, одного разу жителі Ніжина побачили на своїх будинках оголошення наступного змісту:

Місцеві журналісти провели невелике розслідування і з’ясували, що до подачі гарячої води депутат Куровський не мав ніякого відношення! Питання вирішили місцева влада за підтримки Кабміну, а Куровський взагалі дізнався про це вже після прийняття позитивного рішення, йому повідомили, що приблизно так: Іван Іванич, привітай своїх виборців, ми їм гарячу воду запускаємо! І тоді Куровський поспішив доручити своїм помічникам роздрукувати і розклеїти по Ніжину ці оголошення.

Однак зробивши ставку на Партію Регіонів, Куровський кілька прорахувався. Йому навіть потім пригадували голосування за «закони 16 січня», хоча сам він завбачливо вийшов з фракції ПР ще до втечі Януковича і розвалу правлячої коаліції. Але перефарбуватися у «патріота» і взяти участь у виборах 2014 року Куровському не вдалося. Тим не менш, вже в 2015 році він продовжив свою бурхливу будівельну діяльність у Києві, займаючись не тільки добудовою старих проектів, але і освоєнням нових. Вони такі ж масштабні і всі такі ж скандальні! Так, в лютому нинішнього року про захист проти Куровського в столична міськрада звернулися мешканці вулиці Анрі Барбюса. Там «Житло-Буд» має намір спорудити 25-поверховий житловий будинок на місці дитячого садка. Ця дитяча установа належала заводу «Радар», і її стінах весело гомоніли 110 діточок, але в 2015 році власники «Радара» закрили дитячий садок і продали його разом із землею фірмі Куровського. Мешканці сусідніх будинків, звичайно ж, хотіли б бачити зі своїх вікон відремонтований «садочок», яких так не вистачає Києву.

За наявною у SKELET-info інформації, там вже створюється громадський комітет, і з початком будівельних робіт (спочатку знесення колишнього дитсадка) активісти будуть блокувати їх.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *